Свою першу нагороду на турнірах Grand Slam/Prix український дзюдоїст Артем Лесюк завоював у березні 2019 року – бронзу в Марракеші. А ось першу перемогу на такому рівні нашому дзюдоїсту вдалося одержати на минулому тижні, коли він здобув золото у перший день Великого шолому в Тель-Авіві.
Про те як склався турнірний шлях для 25-річного українця, яка сутичка запам’яталася найбільше, які емоції викликало довгоочікуване золото, а також про свої подальші плани та цілі Лесюк розповів в інтерв’ю пресслужбі ФДУ:
– Артеме, вітаємо з першою в кар’єрі перемогою на турнірах IJF World Tour. Як почував себе протягом змагального дня?
– Дякую, почував себе дуже добре, взагалі не хвилювався, хоч таких великих змагань вже давно не було. Впевнено їхав на змагання і було передчуття, що все буде добре. В Ізраїлі в мене завжди виходило більш-менш непогано боротися, тому спокійно себе почував.
Що стосується моєї боротьби – всі сутички, крім півфінальної, я виграв достроково. Тому можу сказати, що ми добре підготувалися до цих змагань. Проробили гарну роботу і отримала закономірний результат.
– Яка сутичка була для тебе найбільш напруженою?
– Не сказав би що напружена, але морально тяжкою виявилася сутичка з казахом Шамшадіновим, адже на минулорічному чемпіонаті світу я йому програв, при чому програв «без шансів». Хотілося взяти реванш. Коли вийшов, то думаю здивував його, а себе зумів порадувати перемогою.
Що стосується півфінальної сутички з монголом – я старався боротися обережно. Мені вдалося заробити оцінку, і далі потрібно було лише встояти, утримати перевагу. Віталій Вікторович мені теж сказав не ризикувати, боротися на дистанції, і в мене вийшло це виконати.
А в фіналі я боровся розкуто, адже розумів, що медаль вже в руках, тому потрібно ризикнути. Вийшов і одразу показав, що піду з татамі лише з золотом (сміється).
– Коли кинув суперника у фіналі, одразу зрозумів, що це перемога?
– Ні, взагалі спочатку не зрозумів. Я перед цим теж виконав кидок, і мені здавалося, що це «Ваза-арі». Я відчув, що він впав на бік, але не зрозумів, чому судді замість «Ваза-арі» дали «Шидо». Думаю, ну добре, боремося далі.
А коли другий раз його кинув, то одразу почав утримання в партері, адже теж подумав, що це «Ваза-арі». І тут судді переглянули кидок і дали «іппон», що мене дещо здивувало. Але як мені потім пояснили, можливо вони реабілітувалися за перший кидок, коли не дали «Ваза-арі» (сміється). Але потім переглянув відео, і там дійсно був іппон. Гарний кидок вийшов.
– Після оголошення переможця ти підійшов до казаха і довго щось йому говорив. Про що йшла мова?
– Коли я робив перший підворіт, суперник намагався мене задушити в партері, але робив це «брудно». Він своїми кулаками почав давити мені на зуби, через що в мене з внутрішньої сторони щоки з’явилися рани.
А казахи російську розуміють, тому я сказав йому, що так роботи не потрібно. Всі ми хочемо виграти, але потрібно це роботи в чесній боротьбі.
– Мабуть в Тель-Авіві тобі також хотілося реабілітуватися за невдалий виступ на попередньому турнірі в Португалії?
– Так, в Португалії я програв у другій сутичці, і дійсно мені хотілося довести, що це випадковість. Хоч там була досить неоднозначна сутичка – я виконав утримання, а судді чомусь вирішили, що це було не за правилами. Ця ситуація трішки підкосила мене, після чого я вже не зміг зібратися і виграти.
Та і взагалі в Тель-Авіві мені дуже хотілося здобути золото, адже я взагалі ще не перемагав на таких турнірів, та і медалі вже давно не брав.
– Зараз ця медаль додає оптимізму і впевненості перед початком олімпійського відбору?
– Так, і навіть не так медаль, як ті почуття, коли я стояв на п’єдесталі. Все таки коли грає гімн – це особливі відчуття. Також варто сказати про вболівальників. Хоч я боровся не в Україні, але підтримка дуже відчувалася. Тут багато українців, до нас підходили, віталися. Хоча в Ізраїлі завжди дуже відчувається підтримка публіки.
Коли виходив на фінальний поєдинок з казахом, багато хто кричав «Казахстан», але я чув і «Україна, Артем вперед!». В той момент подумав, що для цих декількох людей я маю дуже постаратися (сміється).
– З вболівальниками набагато приємніше боротися, правда?
– Так, зовсім інша атмосфера, дуже круто. Якщо говорити про турніри, то після Парижу якраз в Тель-Авіві одна з найкращих підтримок публіки. Тут дуже люблять дзюдо, знають всіх спортсменів, не тільки свою команду.
– Які подальші плани і завдання ставиш перед собою?
– У вівторок, 22 лютого, ми вилітаємо на збір загальнофізичної підготовки в Іспанію. Далі у нас запланований міжнародний збір в Чехії. А щодо подальших турнірів, поки що не знаю, основна ціль – добре підготуватися до чемпіонату Європи в квітні.
