Один з лідерів збірної України з дзюдо Артем Лесюк, який виступає в ваговій категорії 60 кг, в інтерв’ю XSPORT.uaрозповів про підготовку до наступних змагань, про моральний стан команди, ситуацію з допуском Міжнародної федерації дзюдо росіян та білорусів до змагань, вбивство російською ракетою 10-річної дзюдоїстки Вікторії Івашко та те, як зараз реагують на війну в Україні дзюдоїсти з інших країн.
Про збір у Словаччині
«Я на базі у словацькому Шаморіні тренуюсь вдруге за цей рік. Ми наразі проводимо збір загально-фізичної підготовки. Тут дуже гарні умови, є все, що нам необхідно: зал, стадіон, басейн, відновлювальні процедури, гарне харчування. Нас тут приймають дуже добре.
Ми тут не спілкувались з місцевими, проте я знаю, що багато працівників персоналу бази – українки. Я так розумію, що вони дали роботу їм, молодці».
Про моральний стан команди
«Моральний стан наш не дуже, адже це вже другий турнір, який ми пропускаємо. Так, ми нещодавно гарно виступили на Grand Prix у Австрії, проте нам не хочеться їздити тільки туди, куди ми можемо через присутність на інших турнірах росіян та білорусів. Наша Міжнародна федерація має таку позицію, що всі є рівними, проте вони знають, що ми не можемо їздити на змагання через те, що там виступають рф та білорусь, і все ж таки нас ставлять в такі умови. Це безглуздо, на мою думку. Мені і всій команді це не подобається, адже ми готуємось завжди виступати і показувати результати, а зараз це не зовсім виходить. Проте, думаю, ми це пройдемо і все буде добре.
Ми зараз знаходимось тут, ми тренуємось, у нас все добре, проте у всіх нас родини наразі в Україні. І травень виявився для нашої країни дуже важкий, останній тиждень кожної ночі були обстріли. Два тижні тому ми були вдома, готуючись до турніру, і кожну ніч Київ обстрілювали. Як за розкладом – ми о першій годині прокидались, і йшли у сховище. В нас з дружиною маленька дитина, і ми постійно спускались до укриття. Це також впливає на підготовку, а особливо на моральний стан.
Ми намагаємось зараз акумулювати усі сили, в першу чергу моральні, адже ми знаємо, що ми маємо це пройти і перемогти все і всіх, хто стоїть у нас на шляху».
Про вбивство росіянами юної дзюдоїстки Вікторії Івашко
«Я прокинувся вночі, адже в мене в телефоні увімкнене сповіщення повітряної тривоги. Я прокинувся, написав своїй дружині, запитав, чи все гаразд, чи вони у сховищі. Вона відповіла, що все добре, і я ліг далі спати. Потім я вранці прокинувся, побачив трагічні новини, що, на жаль, три людини у Києві загинуло. І це сталось не тільки через російські ракети, але і через недбалість нашої влади також. Це не можна приховувати, адже не може так бути, що нам кажуть «Ви маєте йти до сховищ», а коли ви йдете – вони зачинені. Це абсурд, люди мають за це понести відповідальність.
А в обід нам стало відомо, що серед жертв вихованка брата Дільшота Халматова з київського клубу Judo Master. Я не можу передати словами, що я відчув. А в цей же час, на іншому кінці світу у Душанбе, росіян та білорусів допустили до змагань. І не просто допустили, а зробили це всього за декілька годин до зважування. Якщо на чемпіонат світу вони їх включили за декілька годин до завершення реєстрації на змагання, то тут вже реєстрація завершилась, всі спортсмени були на місці подій, і на зважуванні просто ні звідки з’являються ще 7 чи 9 спортсменів, я їх не рахував, не знаю. З кожним турніром IJF пробиває дно все нижче і нижче.
Смерть Вікторії це велика трагедія в нашій сім’ї дзюдо. Це важко коментувати, хочеться просто підтримати її батька, який втратив дочку і дружину. Хочеться сказати аби він був сильним, я навіть не знаю, як через це пройти. Хочеться аби в нашій країні якомога менше було такого горя».
Про реакцію на війну в Україні від спортсменів з інших країн
«Мені деякі спортсмени з-закордону відреагували на публікації в Instagram про вбивство Вікторії. Проте взагалі тема війни в нас вже людям абсолютно не цікава. Я помітив, що коли ти публікуєш історії або дописи, вони взагалі намагаються проходити повз них. Ми ж бачимо, скільки людей в нас дивляться публікації, скільки реагують на них, то публікації про війну збирають мало уваги. Але ми ж їх публікуємо не просто так, а щоб показати, які злочини у нас відбуваються. А потім ми приїжджаємо на якийсь турнір, і вони нас запитують, чому ми не виступаємо? Я їм кажу, що в нас триває війна, а вони кажуть «Ми думали, що все вже закінчилось».
Тому позиція наших міжнародних колег, так би мовити, мені не зрозуміла».
