Чому правила дзюдо обмежують права мусульманок та як віра змінила спортивне життя Наталії Чистякової.
«Спорт поза релігією» – з такою позицією світового дзюдо віч-на-віч стикнулася українка Наталія Чистякова у 2022 році. Саме тоді спортсменка почала носити хіджаб – те, що є несумісним із дзюдо в очах його керівництва.
Згідно з правилами Міжнародної федерації дзюдо (IJF), спортсменам заборонено виступати на змаганнях із будь-яким покриттям голови, окрім медичних пов’язок. Ця вимога перетворила найуспішніший рік у кар’єрі Чистякової – що разом з тим припав на повномасштабну війну й тимчасову окупацію її рідної Чернігівщини – на один із найважчих.
У 2022-му Наталія, яка раніше вже ставала чемпіонкою Європи серед юніорок, додала до цього досягнення «бронзу» молодіжного Євро та дебютну медаль на рівні ґрендслемів у ваговій категорії до 70 кг. Останню нагороду Чистякова здобула на European Open у Софії в лютому 2023 року, посівши там третє місце. Українка не виходила на татамі з березневого ґрендслему в Ташкенті, де стала п’ятою.
Про суперечливі почуття, які викликали ці змагання, непоступливість федерації у ставленні до мусульманок і співіснування релігії та спорту 22-річна дзюдоїстка розповіла Суспільне Спорт.
«Розповім – тоді й покриюся повністю»: шлях до хіджабу
«Я завжди шукала істину, – розповідає Наталія про те, як прийшла до ісламу. – Було цікаво, як світ створювався». Сама спортсменка ніколи не сповідувала християнство: каже, що просто слідувала «сімейним традиціям». Про іслам почала дізнаватися від знайомих: «Запитувала, що і як вивчити. Спочатку в інтернеті читала, але мені сказали, що там багато омани».
Хіджаб Наталія вдягнула не одразу. «Спочатку я не хотіла, щоб багато хто знав, – пояснює дзюдоїстка. – Я собі сказала: «Коли розповім, тоді й покриюся повністю». Дуже хотілося відразу, але суспільство трішки впливає».
«По-іншому» Чистякова почала вбиратися поступово й наважилася вдягнути хустину, коли приїхала зі збірною до Туреччини наприкінці березня 2022-го. Побоювання, за її словами, викликала не сама реакція оточення. Наталія радше переживала, що створить хибне уявлення про її віру та «заплутає» людей, адже за шаріатом публічно люди мають закривати «аврат»: для жінки це все тіло, крім обличчя, кистей та, за деякими тлумаченнями, стоп, а для чоловіків – зона від пупка до колін. Не всі мусульманки покривають голову, проте, якщо вони вже починають це робити, то намагаються бути послідовними в тому, як представляють себе на публіці.
«Я більше боялася, як сприймуть, що я вдягаю й знімаю [хіджаб], що почнуться запитання: «А як це?» Не хотіла, щоб хтось думав, що так можна. Кожен крок [без хіджабу] – гріх. Вирішила, що розповідатиму про те, що в кожної людини є свої слабкості, і ми намагаємося ставати кращими».
«Люди насправді не дуже добре сприйняли, навіть близькі, – згадує Чистякова. – На вулиці так дивляться… Але мені все одно: чому я маю думати про те, що про мене подумають».
Нерідко Наталія стикається зі стереотипними реакціями, як-от запитаннями про те, чи не вийшла вона заміж за мусульманина. «Таке буває, але дівчина це робить не для хлопця, а для себе, – вважає спортсменка. – У мене такого не було».
Утім, Чистякова стверджує, що їй не було важко й навіть подобалося розповідати людям про свій досвід. «Просто не завжди було розуміння, – додає дзюдоїстка. – Багато хто казав: «Ти ж раніше так не вдягалася». Але люди змінюються, пізнають нове». Водночас разом із новою релігією Наталія віднайшла й нову спільноту, що полегшила її перехід.
«Усі віряни – як брати й сестри. Це велика підтримка, коли з людиною вперше бачишся, а вона тобі може багато чим допомогти, тому що розуміє: це – сестра. Навіть якщо не знаємо ім’я одна одної».
«Мрія – придумати хіджаб, який би не спадав»: нові звички у спорті
Команда рішення Чистякової прийняла «спокійно», а тренери не забороняли їй займатися спортом у хіджабі. Щоправда, з останнім спершу виникли труднощі: хоч нині вже існують різні версії спортивних хіджабів, жодна з них не підходить саме для дзюдо. Через специфіку цього виду спорту, що передбачає контактну боротьбу, покриття часто сповзає з голови. Тож Наталії довелося вигадувати власний лайфгак: клеїти пластир.
«Була мрія придумати хіджаб, який би не спадав. У дзюдо багато в партері торкаються руками голови. У нас і волосся спадає іноді, а як тканина має триматися? Я просто на хіджаб намотувала пластир, і не потрібно було його постійно поправляти. Це не дуже зручно, але звикаєш до всього».
Наталія каже, що не бачила, аби хтось робив так само. Єдиний спосіб носити хіджаб у дзюдо поки що не утвердився, тож кожна спортсменка обирає свій підхід. «Узбекистанки вдягали хустину – я так намагалася, але вона також спадає”, – каже Чистякова. Та загалом до нового одягу Наталія звикла швидко. «Мені завжди було жарко тренуватися. Те, що стало спекотніше, це нічого», – усміхається дзюдоїстка.
«Навпаки, коли вже потрібно було його на змаганнях знімати, було дуже дивно: як морально, так і фізично. «У мене ж нічого немає на голові! Як це взагалі?!» Ось це було важко. А до хіджабу [звикати] – ні. Я цього дуже хотіла, я знаю, навіщо це роблю».
А от із тим, щоб підібрати халяльну їжу під час поїздок на збори й змагання, інколи виникали проблеми. «Це вже важче, – визнає Наталія. – Коли їздили до європейських країн, то м’яса я не їла. Якось намагалася замінювати іншим білком. І під час Рамадану важко було тренуватися, але ми знаємо, що нам це потрібно, й терпимо».
Легше було з тим, щоб знайти час для молитви. «У нас один із головних тренерів [Кеджау Ньябалі] – мусульманин. Тому всі завжди розуміли, що потрібно помолитися, навіть на змаганнях, – розповідає Чистякова. – Могла вийти після сутички й сказати: «Я побігла. У мене час спливає». І всі нормально сприймали».
«Яка різниця: на татамі бачити мусульманку чи поза ним?»: що кажуть правила
У деяких видах єдиноборств для людей, які покривають голову через релігійні переконання, виступи на міжнародному рівні стали доступними лише впродовж останніх 15 років. У тхеквондо подібний одяг дозволили на Олімпійських іграх-2008 (а повноцінно – з 2009 року), у карате – з 2013-го, а в боксі – з 2019-го. Заборона на хіджаб та інше покриття досі існує в боротьбі та якраз-таки в дзюдо.
У правилах IJF про це йдеться в розділі «Гігієна». Згідно з політикою міжнародної федерації, з’являтися в хіджабі заборонено не лише на татамі й у змагальній зоні, а навіть під час церемоній нагородження. Це стосується що спортсменів, що офіційних осіб і тренерів.
На Олімпійських іграх-2012 виключення зробили для Водждан Шахерхані – однієї з перших жінок, яка отримала право представляти Саудівську Аравію на такому рівні. Утім, спортсменці все одно не дозволили вдягнути повноцінний хіджаб – лишень коротку шапочку.
Наталія Чистякова розповідає, що виступи без хіджабу давалися їй «дуже важко», і це «відволікало від змагань».
«Я знала, що обираю це, але в мене була надія, що дозволять, намагалася розмовляти [з керівництвом], – ділиться дзюдоїстка. – З кожним змаганням ставало дедалі гірше. Я переймалася через це, звичайно, тому що мені важливі що хіджаб, що дзюдо. Тож психологічно це дуже впливало. Думала, що сама себе обманюю. Але знала, що це краще, ніж узагалі не вдягати».
Українка мала намір написати листа до IJF, але щоразу, коли порушувала це питання серед тренерів різних збірних, їй казали, що багато людей зверталися з цього приводу й раніше, зокрема серед туркень і арабок. Безрезультатно.
«Збиралися, страйкували, казали, що не вийдуть [на татамі], поки їм не дозволять, але це «зупинили», – розповідали Наталії. – Не знала, що ще їм написати. Я була б одна, і ніхто б мені не відповів. То я вже не бачила сенсу в цьому».
Міжнародна федерація дзюдо має два головні аргументи для хіджаб-бану. Перший – заборона релігійних символів. Це стосується не лише ісламу. Приміром, під час змагань дзюдоїсти мають заклеювати татуювання із зображенням хрестів. Проте для сповідування християнства подібні прояви не є обов’язковими, тоді як в ісламі хустина є сакральним елементом поклоніння.
Друга причина – питання безпеки. В IJF вважають, що покрита шия під час сутички – це ризик удушення. «Я так тренувалася пів року, і нічого, все нормально, – описує свій досвід занять у хіджабі Чистякова. – Навіть улітку свідомість не втрачала. Не знаю, що вони видумали».
Попри таку позицію міжнародної федерації, її дотримуються не в усіх країнах, тож на деяких внутрішніх турнірах дзюдоїстки можуть безперешкодно виступати в хіджабі. Зокрема, це дозволено в Індонезії, яка у 2018-му приймала Азійські ігри, Туреччині, де проходили Ісламські ігри солідарності-2021, а також і в таких країнах як Велика Британія та Канада. Тим часом Федерація дзюдо України на національних змаганнях послуговується нормами IJF.
«Справді дивно, – реагує на правила Наталія. – Це була б велика можливість для мусульманок спокійно займатися спортом і дотримуватися законів своєї віри. Немає логічної відповіді, чому не можна. Це ж просто хустка на голові, як і кімоно на тілі».
«Вони кажуть, що спорт поза політикою, поза релігією. Якщо так, дозвольте свободу спортсменам, щоб вони могли робити те, що їм важливо. Людина поза татамі виходить, і всі бачать, що вона мусульманка. То яка різниця: на татамі це бачити чи поза ним? Вони дозволили росіянам змагатися. А тут не дозволяють дівчатам просто хустину вдягати. Роблять те, що в їхніх інтересах».
Як наслідок, мусульманки, які носять хіджаб, вимушені або поступатися своїми цінностями заради спорту, або взагалі відмовлятися від потенційної кар’єри в дзюдо.
«І так, і так погано, – підсумовує Наталія. – Їм просто не дають займатися тим, що вони люблять. Це велика проблема, бо мусульманок багато. У мене є подруги, які колись займалися, але не продовжили, бо знають правила».
Сама Чистякова наразі призупинила виступи. Як пояснює – через травми. «Після 16 років у дзюдо тілу хочеться вже відпочити фізично й морально, – каже Наталія. – Зараз пробую себе в чомусь новому». Нині спортсменка працює фітнестренеркою та міркує над тим, аби пов’язати свою діяльність з англійською мовою.
