Після трьох попередніх невдалих спроб завоювати золото на турнірах Світової серії дзюдо, 25-річному Дільшоту Халматову нарешті вдалося це зробити на Grand Prix в Загребі. У фінальному поєдинку українець здолав представника Азербайджану Юсіфова, і вперше в кар’єрі підійнявся на найвищу сходинку п’єдесталуп.
Про те, яким був шлях до золотої нагороди, травму пальця, боротьбу за олімпійську ліцензію і підтримку команди Дільшот розповів в інтерв’ю пресслужбі ФДУ:
– Дільшоте, вітаємо тебе з перемогою! Як тобі боролося в Загребі, враховуючи, що ти мав травму руки? Чи вдалося повністю відновитися?
– Так, в мене була досить серйозна травма пальця. Я майже місяць не тренувався в кімоно після Grand Prix в Лінці. В основному приділяв увагу силовій роботі. В цей час основна команда перебувала на зборах в Шаморіні (Словаччина) і Поречі (Хорватія), які я пропустив.
Вже після того, як травма трохи загоїлася, відправився на збір в Іспанію, де розпочав свої перші тренування в кімоно. Було дуже складно, взагалі не міг взяти захват. Потім трохи пристосувався. Зараз палець досі повністю не відновився, до кінця не згинається. Перший старт після травми був на Masters в Будапешті, де я програв вже в першій сутичці. Дещо втратив відчуття боротьби за цей час. Ну а в Загребі вдалося показати високий результат.
– Хотілося реабілітуватися за поразку на Masters?
– Звичайно, після Будапешту хотілося реабілітуватися, але це було дуже складно зробити. Все таки в мене була травма, яку до кінця поки не вдалося залікувати. Але зараз будемо мати трошки відпочинку, сподіваюся, за цей період вдасться повністю відновитися.
– За останній рік ти мав три срібні нагороди з турнірів Grand Slam/Prix. Цього разу хотілося вже нарешті виграти в фіналі?
– Так, це був четвертий мій фінал, тому не можна було здаватися. Потрібно було йти вперед. Я знав, що мені по силам виграти. Насправді, я міг здобути золото і минулого разу, якби не травма. В Загребі я був впевнений в своїх силах, том щасливий, що вдалося нарешті завоювати золото.
– У півфіналі з представником Туреччини Їлдізом, на початку сутички ти виконав задушливий прийом, який судді чомусь не оцінили. Що сталося в тому епізоді?
– По-перше, з незрозумілих для мене причин, мені не дали оцінку перед тим, як я його «задушив». А вже конкретно в даному епізоді суддя дав команду «Мате», через те що я випрямив його ногу. Але під час цієї команди турок вже «заснув», тому мені мали зарахувати іппон. Суперник навіть не одразу прийшов до тями, важко піднімався, але оцінки чомусь не дали.
– Наскільки ти зараз думаєш про боротьбу за олімпійську ліцензію і своє місце в рейтингу?
– Думаю, що боротьба за олімпійську ліцензію буде тривати до самого завершення кваліфікаційного періоду, до заключного турніру. Тому я налаштований боротися до останнього. Наразі про це стараюся сильно не думати, близько до серця не приймаю. Якщо мені судилося потрапити на Олімпіаду — я там обов’язково буду.
– Кому хотів би присвятити свою перемогу?
– Звичайно, свою перемогу я присвячую всім захисникам, які кожен день боронять нашу країну ціною власних життів. Також хотілося б подякувати всім своїм тренерам за їх вклад в цю перемогу. Не можу не відмітити і команду, яка підтримувала мене своєю присутністю на фінальному блоці і протягом усього дня. Їх голоси з трибун додавали мені сил та впевненості.
Також серед цих голосів я чув багатьох українців, які були присутні на трибунах в Загребі. В тому числі і мій колишній учень, якого я тренував у свій час. Він з прапором підтримував мене протягом усього змагального дня.
