Український дзюдоїст Георгій Зантарая поділився думками про МОК, комісію атлетів НОК України та Олімпійські Ігри.
Георгій Зантарая — український дзюдоїст, чемпіон світу та Європи. Зараз спортсмен завершив кар’єру, але залишився в Олімпійському русі — він очолює Комісію атлетів НОК України. Георгій поспілкувався із Інформатором про свою кар’єру у дзюдо, діяльність на чолі голови Комісії атлетів НОК України, а також обговорив головне питання цього року: чи братимуть українці участь в Олімпіаді, якщо там будуть росіяни та білоруси?
Що робить Комісія атлетів НОК України
— Георгію, на чому зараз зосереджена діяльність Комісії атлетів НОК України?
— У перший місяць 2024 року я зв’язався із представниками Міжнародного Олімпійського комітету, щоб вони надали нам усі програми, які на сьогодні є, щоб я зміг запропонувати їх нашим спортсменам. А загалом, по-перше, ми працюємо над тим, щоб на світових спортивних змаганнях не було росіян, а по-друге, робимо все для того, щоб наші спортсмени отримали максимум всього, щоб гідно представляти нашу країну на змаганнях. Словом, час покаже, що ми робили і наскільки це ефективно.
— Чи звертаються до вас атлети із якимись персональними проханнями? Про що вони, як правило?
— Дуже мало таких звернень саме до Комісії атлетів. А особисто до мене звертаються, як топові спортсмени нашої країни, так і молоді спортсмени. Наприклад днями зверталися, щоб я допоміг знайти спортивний одяг для однієї з регіональних команд. Це не топові атлети, але звернувся мій колега-спортсмен. Тому я не можу відмовити і допомагаю.
— Наскільки постраждала спортивна інфраструктура, якщо говорити загалом та конкретно про дзюдо?
— Дуже багато спортивних об’єктів пошкоджено або зруйновано. У нас є офіційний реєстр таких спортивних споруд. Якщо я не помиляюся, це понад 300 об’єктів, які постраждали від російської агресії. Є й будівлі, які вже не відновити. Але я впевнений, що ми зробимо все, аби створити хороші умови підготовки для наших спортсменів та відновити принаймні пошкоджені об’єкти.
Завершення кар’єри: чи був шанс продовжити
— Ви вже завершили активну спортивну кар’єру, стали депутатом Київради, зосередилися на менеджерській роботі. А поряд є приклад Жана Беленюка, який продовжує поєднувати спортивну кар’єру та депутатську роботу. Чи не турбувала вас думка про те, що ви могли б ще виступати?
— У всього є свій час. Так, у мене в планах після Олімпійських Ігор ще була ідея виступати далі. Можливо, рік чи два. Почалося відновлення, я відпочивав після ігор. Далі поступово повернувся до тренувань. Але далі почалася війна. І я для себе прийняв рішення, бо знав, що буду завершувати зі спортом. Тому я повністю присвятив свій час допомозі людям, які цього потребують. Ми одразу створили гуманітарний хаб, у якому світова спортивна спільнота почала надсилати нам допомогу. Мені одразу зателефонував президент Федерації дзюдо Грузії, представники клубу з Німеччини, за який я виступав дуже довго. Словом, дуже багато країн, які відгукнулися і я їм дуже вдячний за те, що вони не залишилися осторонь у нашій біді. На сьогодні багато колег-дзюдоїстів і надалі допомагають нам.
Тому, це мене відволікло, та і я сам вже розумів, що мені було вже не 20 років, а 35. Я реаліст і на все свій час. Є молоді хлопці та дівчата. І як тільки я завершив кар’єру, у моїй ваговій категорії одразу з’явився хлопець, який став чемпіоном Європи серед дорослих. Це дуже круто.
— Я пам’ятаю ваше флеш-інтерв’ю після поразки на Олімпійських Іграх в Токіо. Ви були дуже засмучені результатом. Чому тоді ви вибули так рано?
— Токіо – це були не перші мої Олімпійські Ігри. Ми починали у 2008 році, коли я кваліфікувався, але не поїхав на Ігри. Вирушили інші представники. Потім були Лондон, Ріо-де-Жанейро та Токіо. Так, ці Олімпійські ігри були невдалими, бо я показав найгірший результат, який можна було. Звичайно, це мене тригерить, але нічого вже не зміниш. Я розумію, що я міг зробити, а що недотягнув. Тому все, що в мене є — це моя проблема. Але завдяки спорту я реалізував та показав дуже багато гарних результатів. Зокрема, завдяки спорту я можу спілкуватися з вами зараз. Я задоволений усім, що було у моєму спортивному житті. Одна проблема — не взяв медаль на Олімпійських Іграх. Потім я довго це переживав, але прийшов до того, що мене знають, мої спортивні досягнення дуже великі. А те, що немає якоїсь медалі — така доля, треба з цим змиритися. Я розумію, що моя родина, мої близькі мене поважають та люблять, як із золотою медаллю, так і без неї.
— Ви вигравали і чемпіонат світу в Ротердамі, і чемпіонат Європи тричі. Яка з цих перемог далася найважче та чому?
— На дорослому рівні я вигравав усі змагання. Це чемпіонат Європи, Європейські Ігри, чемпіонат світу. І найсильніший турнір — це Мастерс. ЧЄ я вигравав три рази, один раз срібло було. На ЧС були золото, срібло та чотири рази бронзові медалі. Це потужний результат, бо я боровся в маленькій ваговій категорії і впродовж 10 років без медалей не залишався. Єдине, чого не вистачило — це нагороди на Олімпійських Іграх.
Найскладніше — це підготовка та тренування, а медаль — це вже крапка, яку треба поставити. Тому скажу так: тренування були важкими, щоб отримати десятихвилинне задоволення. Але це історія. А найдраматичніші змагання — це Олімпійські Ігри. Загалом, виділити одне змагання важко. Неважливо, це чемпіонат світу чи якийсь маленький турнір.
Чи виступатимуть українці на ОІ-2024
— Минулоріч багато обговорювалася тема бойкоту Олімпіади українськими спортсменами у випадку, якщо туди поїдуть росіяни та білоруси. Ваша позиція з цього питання: їхати чи бойкотувати?
— Бойкот — це слово не дуже гарне. Ми не беремо участь у змаганнях, якщо там є представники країни-терориста. Тому що, починаючи з лютого 2022-го, а то й ще раніше, вони активно використовували спортсменів для пропаганди своєї країни та відбілювання злочинів. Ми закликаємо весь цивілізований світ не допускати людей, які вбивають наших людей та грабують нашу країну. Також закликаю Міжнародний Олімпійський комітет розробити критерії щодо країн, які були визнані іншими країнами агресорами. Щоб не було таких ситуацій, як у нас зараз. На превеликий жаль, це не перша і не остання ситуація у світі. Тому, ми повинні бути готовими, щоб не було такого, що ми не їдемо. Мають бути чіткі критерії: якщо країна визнана агресором кількома країнами, то її треба відсторонити від змагань, принаймні, поки триває військовий конфлікт. Я говорив та буду говорити, що треба розробити прозорі правила.
Я проти неучасті наших атлетів. Вони мають брати участь у змаганнях в максимальній кількості. Я вдячний своїй Федерації, зокрема, президенту Михайлу Кошляку та головному тренеру національної збірної Віталію Дуброві, які до останнього тримали ситуацію під контролем, не їхали на змагання, де були країни-терористи, рашка та білорусь. Міжнародну федерацію ця історія дуже тригерила, вони просили нас приїхати, але у нас була своя позиція. Там де є представники країни-терориста, нас не буде. Але я впевнений, що ми допрацюємо це питання, щоб росіян на Олімпіаді не було. Ми і зараз телефонуємо, спілкуємося, доносимо нашу позицію. Я вчора спілкувався із німцями, французами, щоб вони приїхали до нас і тримали цю тему в медійній площині. Щоб люди закордоном знали, що у нас триває ця біда. Кожен спортивний функціонер мусить робити все, щоб доносити наші проблеми до європейської спільноти.
— Які шанси наших дзюдоїстів взяти медалі на Олімпіаді в Парижі?
— Я б хотів би, щоб всі наші спортсмени, не лише дзюдоїсти, які поїдуть на ОІ-2024, були з максимальними результатами. Вони цього заслуговують, живуть та готуються в дуже тяжких умовах. І при цьому показують результат. Вони також герої нашого часу. Завдяки Збройним Силам усі наші хлопці та дівчата на міжнародних платформах демонструють, що ми є і будемо боротися та показувати максимальний результат для нашої країни.
— Що Георгій Зантарая зробить першим після завершення війни?
— Я не замислювався. Але, як і всі люди, я буду радіти нашій перемозі. Я би хотів усім побажати, щоб цей рік був роком великої Перемоги нашої країни і наших спортсменів. Але ще рано про це говорити, треба зробити все, щоб це стало реальністю.
