Новий гість вітальні на сайту Sport-express.ua – дзюдоїст Назар Вісков. Перший український чемпіон Європи серед молоді за останніх шість років і президентський стипендіат.
18-річний Назар Вісков – один із найперспективніших українських дзюдоїстів, олімпійська надія країни у цьому виді боротьби. Національний олімпійський комітет визнав його найкращим юним спортсменом України у листопаді минулого року. Юному борцю у 2024 році призначено престижну Президентську стипендію.
Все це є закономірним, адже Назар Вісков є багаторазовим призером (у різних вікових категоріях) європейських змагань із боротьби, а торік навіть виграв континентальний чемпіонат серед молоді. Чемпіонат Європи проходив у німецькому Потсдамі. У фіналі українець переміг представника Іспанії. Це було перше золото для України молодіжного Євро з дзюдо за останніх шість років та дебютна міжнародна медаль Назара на рівні вікової категорії U-23.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту Sport-express.ua Назар Вісков розповів:
- про жорсткі сутички із російськими борцями;
- про рідних, які залишаються в Харкові під регулярними обстрілами;
- про поєднання спортивної кар’єри із навчанням одразу у двох вишах;
- чому під час війни не зміг виступити на чемпіонаті світу, хоча мав на це право;
- про відсутність постійного спаринг-партнера.
«Це незвичайна сутичка, коли ти протистоїш борцю із країни-агресора»
— Назаре, вітаю. Ви нещодавно виступили у Ташкенті (Узбекистан), на турнірі серії Grand Slam. Цього разу — без нагород. Чому?
— В першій сутичці я переміг представника Єгипту. В другій — програв російському борцю.
— Із суддівством в сутичці проти росіянина все було гаразд?
— Скарг на це не маю. Сутичка було рівною і досить тривалою. Судді призначили додатковий час, де ми боролися цілих вісім хвилин. На жаль, все завершилося не на мою користь.
— А як взагалі у Вас останнім часом складаються поєдинки проти росіян?
— Я розумію, що це незвичайна сутичка, коли ти протистоїш борцю із країни-агресора. Але всі ці думки намагаєшся відкласти у сторону і просто боротися.
Такі сутички, хоча і проходять жорсткіше за інші, все ж у рамках правил. Ти лише розумієш, що доводиться діяти на килимі нахабніше і брудніше, ніж зазвичай.
Назар Вісков (у синьому). Фото із архіва героя матеріалу
— До травм і переломів в таких поєдинках справа доходила?
— Такого ще не було. Але спортсменам із рф ми не тиснемо руки після сутички, як всім іншим.
— А як Україна котується у світі дзюдо? Наскільки високий рейтинг у провідних українських спортсменів?
— У нас в деяких вагових категоріях є спортсмени найвищого світового рівня. Україна — не лідер світового дзюдо. Але ми перебуваємо на досить високій сходинці. Орієнтовно входимо в ТОП-15 країн світу.
«Прагну стати олімпійським чемпіоном. Для цього потрібно постійно розвиватися»
— Вас визнали найкращим юним спортсменом України у листопаді. Це було несподівано?
— Приємно, що НОК України визнав мене найкращим спортсменом місяця. Адже я впевнений, що конкуренція була чималою. Вважаю, що заслужив таку відзнаку, бо золото на дебютному для мене чемпіонаті Європи серед молоді (до 23 років) — непроста нагорода. Мені лише 18 років, і серед молоді я можу виступати ще довго!
До цього я здобував на європейських змаганнях три бронзи. Дві із них — на кадетському чемпіонаті Європи (до 18 років), ще одну — на юніорському (до 21 року).
— Спробуєте здобути путівку на Олімпійські ігри вже у наступному циклі?
— Вірно. Шансів потрапити на Ігри-2024 малувато, а ось до наступного відбору у мене є час підготуватися.
На дорослих чемпіонатах чи Кубках світу я ще не брав нагород. На Кубках Європи серед чоловіків здобував срібло і золото. Але ці змагання не дають рейтингових очок, щоб відібратися на Олімпіаду.
Назар Вісков. Фото із архіва героя матеріалу
— Вгадаю: ваша головна мрія — стати олімпійським призером?
— Прагну стати саме олімпійським чемпіоном! Але для цього потрібно дуже багато тренуватися. Також все треба робити грамотно і серйозно ставитися до цього. Необхідно розвиватися, дізнаватися щось нове!
Якщо виконувати постійно тільки одну й ту ж саму роботу, прогресу не буде. Треба визначити свої помилки під час виступів на змаганнях і виправляти їх. Якщо цього не зробити, продовжиш топтатися на одному місці.
Також велике значення мають спортивне харчування, режим дня і деякі інші нюанси.
— Хто Вам допомагає? Яку маєте фінансову підтримку?
— Я отримую офіційну зарплату і премії в складі штатної збірної України. Також нас відряджають на всі необхідні змагання. Це підтримка від профільного Міністерства.
Допомагають й влада Харкова і області, звідки я родом. За Харківщину я і зараз виступаю. Також отримую річну стипендію Президента України за досягнення на чемпіонатах Європи. Тобто «на хліб» вистачає.
— Вітаміни, спортивне харчування доводиться докупати із власних коштів?
— Ні. Маю фірму-спонсора із Харкова – «Sport Factor». Вона це мені презентує.
«Рідні мешкають на околиці Харкова, куди долітає рідко»
— Давно займаєтеся дзюдо? Чому обрали саме цей вид спорту?
— Дзюдо займаюся із першого класу. Цей вид спорту обрав через батька. Він — дзюдоїст і самбіст. Тато прищепив мені любов до боротьби.
— Успіхи почалися в спорті одразу?
— На рівні серед зовсім маленьких дітей боровся не дуже. «Набрав обертів» у дзюдо вже у 12-13 років. Тоді увійшов до числа лідерів в Україні і постійно тримаюся у цьому топ-списку. Був призером Європейського юнацького олімпійського фестивалю, багато разів – медалістом чемпіонатів і кубків Європи. Практично щороку завойовував медалі на міжнародному рівні.
— Хто був Вашим першим тренером?
— Мій перший тренер — батько Дмитро. Він залишився у Харкові, але я постійно підтримую із татом зв’язок. Останні три роки мешкаю у Києві. Перебрався до столиці України ще до війни.
Нині переважно тренуюся в Києві. Водночас багато часу проводжу на зборах в складі національної команди України. В цьому році вже брав участь в двох навчально-тренувальних зборах (у Австрії і Франції) і кількох міжнародних змаганнях (Португалії, Угорщині і Узбекистані). Попереду в цьому році ще багато важливих стартів.
Назар Вісков (справа). Фото із архіва героя матеріалу
— Із ким спарингуєте на тренуваннях?
— Постійного напарника у мене немає. Я приходжу до зали і там знаходжу сильних хлопців, щоб боротися у парі. Це весь час різні люди.
— В якому залі боротьби займаєтеся?
— В клубі «Іпон-Київ». Іноді також тренуюся у Харкові, в клубі спортивних видів боротьби імені Ярослава Мудрого. В цьому місті залишилися всі мої родичі.
— В Харкові зараз досить небезпечно, він постійно під обстрілами. Немає бажання забрати родичів до себе у Київ?
— Я з ними постійно на зв’язку. Зрозуміло, хотілося б, щоб рідні переїхали б до столиці. Але умов для цього немає. Зокрема, у Києві мені надають житло від Харківського університету, але там вся родина не поміститься.
На щастя, родичі мешкають на околиці Харкова, куди долітає рідко. Переважно обстріли міста йдуть по центру. Тобто їх район більш-менш безпечний.
«Не потрапив на світовий чемпіонат через допуск росіян»
— Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, ви мали можливість виїхати за кордон. Користувалися нею?
— На початку вторгнення, у лютому, мене вивезла до Іспанії родина мого друга. Разом із нами вирушила моя тренерка Анна Каштанова (Київ). Провів в Іспанії півроку. Після юніорського чемпіонату Європи, у вересні 2022 року, повернувся в Україну.
В травні 2023 року повторно (і вже самотужки) поїхав за кордон. Хотів там краще підготуватися до чемпіонату світу-2023, що пройшов у жовтні. Але на нього, на жаль, ми так і не потрапили через допуск російських борців. Тоді діяла державна заборона на спільну участь у змаганнях разом із представниками країни-агресора.
Повернувся в Україну я через п’ять місяців. Знову виїхати за кордон (окрім поїздок на офіційні змагання) вже не вийде — через обмеження для чоловіків призовного віку.
Назар Вісков. Фото із архіва героя матеріалу
— Ви наразі одночасно отримуєте дві вищі освіти, що зовсім нестандартно для спортсмена світового класу. Поясніть мотиви.
— Я є студентом Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого (Харків), вчуся на факультеті юстиції. Таку освіту заздалегідь планував.
Водночас навчаюся у Сумському державному університеті, де опановую фах тренера. Безумовно, тренерська спеціалізація може знадобитися після завершення борцівської кар’єри, якщо я вирішу все своє життя присвятити спорту.
В обох цих вишах навчаюся онлайн. Тому заняття встигаю поєднувати зі спортивною кар’єрою.
— Як Ви підтримуєте наших військових? В першу чергу своїми спортивними досягненнями, привертаючи увагу іноземців до України і необхідності допомагати їй?
— Намагаюся постійно донатити на ЗСУ. Адже багато знайомих і навіть незнайомих мені військових потребують допомоги.
Водночас мої успіхи на міжнародних змаганнях — це і результати України також. Під час війни це важливо.
