Єлизаветі Литвиненко зараз 19 років, а в її активі вже бронза чемпіонату світу з дзюдо та золото дорослого Гран-прі у Португалії. Наша спортсменка активно розвивається. Багато хто вбачає в Єлизаветі одну з головних олімпійських надій найближчої Олімпіади, а міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт в інтерв’ю KP.UA назвав дівчину одним із головних cпортивних відкриттів України.
KP.UA поспілкувалася з Єлизаветою Литвиненко, і вона розповіла, які завдання ставить перед собою.
Олімпійська медаль – головна мета кожного спортсмена
— Єлизавето, восени ви стали третьою на чемпіонаті світу з дзюдо у ваговій категорії до 78 кг. У поєдинку за бронзу ви зупинили олімпійську чемпіонку. Чи додають впевненості у своїх силах такі перемоги?
— Так, додають упевненості, сто відсотків. Тому що я їхала на чемпіонат світу, щоб показати та довести, що я можу. І навіть зараз на змаганнях це додає впевненості, адже мені вдалося виграти в олімпійської чемпіонки.
— Взимку на дорослому Гран-прі у Португалії ви завоювали вже срібло. Що для вас означає це досягнення?
– Перший фактор – це очки на кваліфікацію Олімпійських ігор. Зараз тривають перегони, ми відбираємось на Олімпіаду. Тому це важлива медаль – це очки, щоб потрапити до рейтингу. Це одне із головних завдань – потрапити на Олімпіаду. Адже олімпійська медаль – головна мета, на мою думку, кожного спортсмена. Заради цієї мети усі працюють, усі тренуються.
— Нещодавно міністр спорту Вадим Гутцайт сказав, що бачить у вас спортсменку, яка здатна боротися за олімпійську медаль. Для вас це більше похвала чи відповідальність?
— Я думаю, це підбадьорює мене, що про мене так думають люди. Що вони на мене розраховують і вірять у мене.
Після успішних виступів останнім часом Литвиненка називають однією з олімпійських надій України. Фото: особистий архів Єлизавети Литвиненко
Без поразок не буде перемог
– До дзюдо ви займалися стрибками у воду. Чому вирішили так радикально змінити вид спорту?
— Мені дуже сподобалося дзюдо.
— Що дали вам стрибки у воду?
— Не думаю, що це пов’язано зі стрибками, але мені дуже подобається плавати. Можливо, це якось пов’язано. А ще з навичок залишилося хіба те, що я можу зараз стрибнути сальто назад. І розтяжка гарна, нас професійно розтягували. Раніше я навіть могла сідати на шпагат.
— Що сильніше мотивує розвиватися – перемоги чи невдалі моменти?
– Однозначно не скажеш. Напевно, кожна перемога має свій плюс. А у кожної поразки – свій. Коли я програю, у мене з’являється ще більший азарт, я хочу більше тренуватися, щоб наступного разу обов’язково виграти. Тому що перемога – це неймовірні емоції. Коли ти виграєш, ти думаєш про те, наскільки це класно, і в той же час думаєш, що треба працювати ще більше і більше. Більше тренуватись, щоб були лише перемоги. Але без поразок не буде перемог.
— Хто із знаменитих дзюдоїстів сьогодні для вас приклад?
– Якщо чесно, навіть не знаю. Хочеться, напевно, стати тією людиною, яка буде для когось прикладом.
10 тренувань на тиждень
— Де тренуєтеся зараз?
— Після школи я поїхала з Покрова (рідне місто дівчини у Дніпропетровській області. – Прим. авт.) тренуватись у Дніпро. Потім із Покрова мені не довелося їхати через війну. Зараз виходить так, що я до Покрова приїжджаю навіть частіше, ніж до війни. Бо там спокійніше.
— Як багато тренуєтеся на день? А на тиждень?
— Ми тренуємось 2 рази на день. У середу та суботу по 1 разу на день. Неділя — вихідний. Виходить 10 тренувань на тиждень.
— Дотримуєтеся дієти? Відмовляєте собі у чомусь?
– Якщо не зганяю вагу, то все у вільному режимі. Але коли треба схуднути, я намагаюся не пити солодку воду, обмежую себе з випічкою. Переходжу на правильне харчування, тому що треба прибирати вагу, а це заважає. Але взагалі дуже хочеться інколи випити маленьку баночку холодної коли, особливо в літню спеку.
– Які страви взагалі любите? Чи є щось улюблене?
— Мені подобається японська та грузинська кухня. Суші, шашлик, хінкалі – все це дуже смачно. У Японії я торік уперше у житті побувала. І ось там, якщо порівняти ті самі суші з нашими, то це взагалі різні речі.
З колегами зі збірної на тренуванні. Фото: особистий архів Єлизавети Литвиненко
Вболіваю за ПСЖ, улюблений гравець — Мбаппе
— Зараз ви повністю присвячуєте себе спорту і точно робитимете це багато років. Але чи не думали ви над тим, чим хотілося б займатися ще? До якогось університету хотілося б вступити, на яку спеціальність?
— Я вже навчаюсь на тренера на другому курсі університету. Після закінчення спортивної кар’єри я, можливо, хотіла б спробувати себе у тренерській сфері. Ну а так ще якусь освіту, можливо, ще поступлю кудись.
— Відчуваєте в собі інтерес до тренерської роботи?
— Так. Мені здається це дуже цікаво.
— Ви любите футбол. Часто вдається пограти, може, між тренуваннями?
– Між тренуваннями ми не граємо. Коли були на зборах, дуже хотіли пограти у футбол, але нам не дозволили. Перед змаганнями намагаються застерегти нас від ігрових видів спорту. Є ризик отримати травму.
— Хто із футболістів подобається? За які команди вболіваєте?
— Більше вболіваю за ПСЖ. Раніше ще подобався «Манчестер Юнайтед», але зараз вони здали. Загалом я пасивний фанат. Якщо матч цікавий, я можу подивитись. Якщо ні, то вимкну телевізор і займатимуся іншими справами. А улюблений футболіст, мабуть, Мбаппе.
— Як ставитесь до комп’ютерних ігор? Граєте у щось?
— Так, граємо. Найчастіше із хлопцями можемо у футбол пограти. Нещодавно почали грати у CallofDuty. У Fortnite граємо. Дуже добре допомагає відволіктися від тренувального процесу.
– Як любите проводити свій відпочинок?
— Тут, мабуть, два варіанти. Або лежати і дивитись серіал. Або море, або гори разом із сім’єю. Взагалі люблю природу. Що більше подобається? Залежить від настрою. Так не можу виділити.
— Який одяг волієте носити у повсякденному житті?
– Більше спортивний. Особливо немає часу кудись вбиратися. Я за практичність.
– У яких країнах встигли побувати за свою спортивну кар’єру? Де вам найбільше сподобалося і чому?
– Під час війни ми побували майже у всій Європі. Найбільше сподобалося, я гадаю, у Лісабоні – прикольно. І Париж. У Лісабоні дуже сподобалося море, там дуже комфортна погода.
— Ви виросли в сім’ї із чотирма братами. Чим вони зараз займаються – пішов хтось у спорт, окрім вас?
— У мене старший брат Артем – дворазовий призер чемпіонату світу з тайського боксу. Він для мене з дитинства був прикладом, водив із собою на тренування. Ми й зараз із ним іноді ходимо разом до спортзалу, і він навіть «лапи» може мені потримати. Молодший брат також займається спортом. А ще два брати не займаються.
З братом, дворазовим чемпіоном світу з тайського боксу Артемом, Ліза і на відпочинок разом їздить, і до спортзалу ходить. Фото: особистий архів Єлизавети Литвиненко
Єлизавета ЛитвиненкоДОСЬЄ КП
Народилася у 2004 році.
Одна з найперспективніших українських дзюдоїсток. До 19 років стала бронзовою призеркою чемпіонату світу, чемпіонкою Європи серед кадетів та юніорів.
Займатися дзюдо Ліза почала у 12-річному віці у рідному місті Покров, що на Дніпропетровщині.
