Геннадій Білодід Геннадій Білодід разом зі своєю дружиною Світланою Кузнєцовою є одними з найкращих тренерів в українському дзюдо. Їхня донька та вихованка Дарія Білодід, яка тричі перемагала на чемпіонаті Європи, є дворазовою чемпіонкою світу, медалісткою Олімпійських Ігор – приклад якісної тренерської роботи та батьківського піклування.
Про феномен доньки, про те, як розпізнати талант і виховати чемпіонку, про поради тренерам-початківцям, підсумки Олімпіади, відмінності українського та Європейського дзюдо Геннадій Білодід розповів XSPORT в ексклюзивному інтерв’ю.
— Геннадію, Ви разом з дружиною виховали одну з найтитулованіших дзюдоїсток в історії цього виду спорту. Розкажіть, у чому секрет успіху Вашої дочки – Дарії Білодід?
— Загалом, гадаю, гени вплинули. Вона з дитинства була дуже працездатною та мотивованою. Дар’я спочатку займалася художньою гімнастикою в Оксани Гутцайт. Коли її наставниця влаштувалась працювати на телебачення, Дар’я не захотіла міняти тренера. Зі школи вона приходила до мами в зал робити уроки. Якось одного з таких днів попросилася з іншими дітьми тренуватися і їй сподобалося. Якось усе виходило само собою через її відповідальний підхід. Даша ще маленькою слухалася та охоче робила все, про що ми її просили. Я, її мати, також бачили її потенціал і робили все можливе, щоб його розвивати.
Відчувався контакт з її боку. Дар’я з дитинства намагалася бути уважною і дуже швидко вчилася всьому. Незабаром це відобразилося на результатах на її дитячих змаганнях. Нас з дружиною це також дуже мотивувало. Була взаємність у самовіддачі, і це відчувалося!
— За якими якостями можна одразу розпізнати талановитого спортсмена?
— Коли приходить дитяча група, ти не можеш одразу визначити це. Були спортсмени, які у найменшому віці показували чудові результати. Були й інші, які залишалися в тіні. Дивлячись на початку на других, ти ніколи б не зміг уявити, що в них вийде. Але завдяки своїй працьовитості вони домагалися більших і кращих результатів, ніж ті, які на початку виглядали перспективнішими. У перших, коли почало виходити, вони розслабилися, десь пропустили тренування, знайшли важливіше заняття для проведення часу, через це такий результат. Перехід з дитячого дзюдо в юніори та кадети – один з найважливіших етапів та періодів у цьому виді спорту. Сам собою перехід дуже складний – особливо, коли спортсмен переходить у доросле дзюдо. Не у всіх вистачає гарту на цей шлях.
Якщо повернутися на початок, то, коли ведеш групу дітей з тридцяти чоловік, то потрібно допомагати їм розвивати свої сильні якості. Хтось, звичайно, займається для себе, для душі, від них не потрібно вимагати якихось результатів. У свою чергу, ті діти, у яких виходить серйозніше, наприклад, десять найперспективніших візьмемо, з ними працюєш у довгостроковій. Їх ти ведеш у велике дзюдо. У результаті з групи якщо одна, дві людини в результаті професійно дійдуть до дорослого дзюдо, це буде шикарний результат. Потрібно багато часу, щоб виростити спортсмена.
— Дисципліна перемагає клас?
Звичайно! У будь-якому виді спорту дисципліна на перших ролях. Дуже важливо її прищеплювати від початку, щоб діти були уважними, слухали тебе, виконували завдання. Це навіть педагогічний процес, якщо можна так назвати. Щоб був результат, потрібно, щоб у сім’ї, а також повсякденному житті дитини була дисципліна. Вона дуже важлива у контексті високих досягнень.
— Який з п’єдесталів у Вашій тренерській кар’єрі був «найсолодшим»?
— «Найсолодший» п’єдестал був, коли Дар’я перемогла на чемпіонаті світу в 2018 році. Вона була зовсім юна і настільки добре тоді підготувалася, що здолала на той момент іменитіших спортсменок, включаючи олімпійську чемпіонку. Сутички були дуже складними, звичайно, але незважаючи на свій вік, Дар’я демонструвала зрілість та справжній клас. Пам’ятаю ті неймовірні емоції, які відчував, коли донька була на п’єдесталі. Було дуже приємно, коли вона вперше перемогла на чемпіонаті Європи. Дар’я тоді пройшла через дуже серйозну сітку суперниць під час жеребкування та виривала також перемоги, зробивши справжній фурор!
— Яку пораду Ви б дали тренерам-початківцям?
— Окрім бажання, необхідно дуже старанно працювати. Якщо в тебе є прагнення виростити чемпіонів та спортсменів високого рівня, то з ними потрібно дуже багато працювати – на всіх етапах. Починаючи з раннього, можна додавати тренування і перед школою, і після занять. Самому тренеру потрібно постійно набиратись досвіду, удосконалюватися. Наразі є багато матеріалів на різних інтернет-ресурсах. Є чому повчитися у японської школи дзюдо, європейської школи. Потрібно все це засвоювати, вивчати.
— Розкажіть, чим займаєтесь зараз?
— Був і є у спортивній команді СБУ, де також знаходиться Ольга Харлан, Дар’я Білодід, Олена Костевич та багато інших відомих спортсменів. Тренуємось зараз командою, у нас є представники різних видів спорту. Намагаюся сам тримати себе у хорошій фізичній формі. Буває, тренери запрошують, допомагаю, підказую. Дзюдо у моєму житті залишається!
— Якою благодійною діяльністю займаєтесь?
— У мене є друзі, які воюють зараз. Підтримую їх. Допомагаю точково за їхніми запитами – спеціальний одяг, бронежилети. На жаль, багато хто віддав свої життя і вже їх немає з нами, хлопців не повернеш. Не лише до дзюдоїстів, які на фронті хочу звернутися, а й до всіх військових. Завдяки вам ми зараз можемо займатися своєю справою – тренувати дітлахів, брати участь у змаганнях та жити.
— Якщо порівняти дзюдо у той час, коли ви самі виступали на змаганнях з нинішнім. Чи сильно все змінилося?
— Справді, багато змінилося з того часу, коли сам був чинним спортсменом. У мій час можна було брати суперника за ноги. Нині нові правила вже. Цього робити не можна. Інакше оцінюються прийоми. Та й загалом дзюдо розвивається і не стоїть на місці. Наш вид спорту вдосконалюється і стає кращим та естетичнішим. Комфортнішими стали й умови підготовки – змінилася Олімпійська база, вона стала набагато кращою.
— Чим зараз відрізняється українська школа дзюдо від європейської?
— Багато європейських країн запозичують японську техніку, їх захвати. Велика кількість фахівців з Японії працюють на інших континентах та передають свої знання місцевим тренерам, спортсменам. Знаю, що в Італії, Угорщині ці фахівці мають попит. У нас, наприклад, їх немає практично, тому в Україні відрізняється верхній захват. У японців дуже незручний захват за відворот. Але загалом спортсмен високого рівня повинен знати своїх суперників, індивідуально під них готуватися під різні стилі та захвати.
— Про підсумки Олімпіади-2024.
— Стежив, звичайно, за виступами на Олімпіаді. Наші олімпійці – молодці, що здобули медалі, готуючись у воєнних умовах. Розумію, що зараз триває війна та важкий час, але, як мені здавалося з боку, міністерство спорту, Національний олімпійський комітет та Федерації забезпечили всім необхідним команду, створили комфортні умови. Якщо брати мою доньку, хоч спостерігав дистанційно за Олімпійським турніром, то вона мала чудову форму за три місяці до Ігор. Вона перемогла на чемпіонаті Європи, але перед чемпіонатом світу Дар’я травмувалася за кілька днів до змагань. Дуже негативно травма вплинула кінцевий результат. Часу на те, щоб повернутися в найкращу форму, було мало. Пошкодження дуже завадило Дар’ї.
— Цього разу вся команда дзюдоїстів залишилася без олімпійських нагород.
— На жаль, результат незадовільний. Це потрібно прийняти та рухатися далі. Думаю, будуть зміни. Якщо щось не виходить, потрібно робити коригування. Хочеться, щоб на наступних Олімпійських іграх українці в дзюдо були на п’єдесталі!
Джерело
