Легендарний у минулому спортсмен, чемпіон світу та Європи, переможець Європейських ігор Георгія Зантарая нині успішно розвиває власну школу дзюдо, а ще підтримує чимало соціальних проєктів.
Про знакові моменти кар’єри, залучення молоді до дзюдо, про успішні колаборації з брендами, поради спортсменам, які тільки починають кар’єру, та багато іншого далі в ексклюзиві XSPORT.
— Цього року Ви вдруге провели «Stronger Together Cup 2024», який вкотре зібрав 800 учасників. Розкажіть детальніше про цей турнір та його цілі?
— Цей турнір — моя гордість та радість. Того року на «Stronger Together Cup» було понад 800 дітей. Такі турніри треба проводити регулярно, аби заохочувати юнаків, мотивувати їх займатися спортом. Зараз в Україні спорт існує виключно завдяки Збройним силам, які стримують ворога, дають можливість займатися нам, цивільним своєю справою. Такі турніри, як «Stronger Together Cup» допомагають соціалізуватися, дають почуття того, що ми продовжуємо навчатися, боротися навіть у період війни. Для дітей спорт дозволяє відвертати увагу від тих жахіть, обстрілів та повітряних тривог, які Росія принесла в Україну разом із війною. Ще вважаю, що такі турніри потрібно проводити з кожного виду спорту. Треба долучати всіх школярів займатися руховою активністю, особливо тих, які ще не визначилися та сидять в гаджетах, аби вони були здоровими надалі.
— Георгію, Ви пройшли неймовірний шлях від спортсмена та багаторічного капітана збірної, до організатора одного із наймасштабніших турнірів, який відкриває дорогу у дзюдо для сотень дітей. Наскільки важко організувати такий масштабний турнір?
— Сьогодні у мене є можливість організовувати турніри та дарувати дітям щастя, яке мав сам у їхньому віці. Разом із партнерами ми створюємо турніри, проводимо майстер-класи. Ми зацікавлені, аби до дзюдо залучалися і діти з особливими потребами. На другому турнірі Stronger Together Cup в них була можливість змагатися на килимі. Дзюдо — моє життя. Кожного ранку, прокидаючись, я розумію для чого я це роблю і для кого. Люблю спорт в цілому. Сьогодні, моя задача — віддати назад спорту все те, що я отримав сам раніше. Я отримую задоволення від того, що роблю. Вдячний Богу, за те, що потрапив у дзюдо. Вдячний Україні, за те, що реалізувала мене.
— Ви — чемпіон світу, Європи, Європейських Ігор. Якби існувала машина часу, емоції від якої перемоги хотіли б пережити заново?
— Напевно, б не вертався назад, а жив би далі й продовжував розвиватися у іншій сфері. Не думаю, що вдруге смак якоїсь із перемог буде таким же по відчуттях, як і вперше. Не хотів би повертати час назад і щось змінювати. Так, можливо, є якісь недопрацювання, якоїсь медалі можливо, у мене немає, про яку міг би мріяти. Значить, так мало бути — це моя доля і нічого страшного у цьому нема. Докладу всі свої зусилля для того, аби діти, які тренуються зараз досягли більше ніж я. Спорт дав мені усе. Багато з того, що я маю зараз — навички, знання, досвід, я отримав завдяки спорту. Впевнений, що тепер моя задача — передати все іншим дітям, в яких від дзюдо горять очі. Я прийшов в зал дзюдо і реалізувався. Тепер маю повторити це і створити такі ж умови для 300 дітей, які тренуються в моєму залі. Це і є сенс життя зараз. Вертатись назад не хотів би.
— Яку пораду хотіли б дати тим, хто мріє пройти такий же шлях, аби їх майбутня кар’єра була довгостроковою?
— Єдине, що хотів би порадити — отримувати задоволення від того, чим ви займаєтесь. Якщо ви реально отримуєте задоволення від того, що робите, то все буде виходити. В протилежному випадку, все не йде гладко і чітко. Все, що колись до нас приходить, так само колись нас і покидає. Потрібно запам’ятовувати миті щастя в моменті. В спорті, це — якась медаль. Для лікаря — вдала операція, для бізнесмена — крута угода. Особисто моя думка, що коли ти отримуєш задоволення, то твій організм та особистість розкриваються та розвиваються.
— Який зі значущих турнірів, на яких Ви були як спортсмен був для Вас найбільш атмосферним?
— Починаючи з 1997 року, кожна з медалей була для мене кроком, у реалізацію кінцевого успіху. Не був би я чемпіоном міста, не став би у майбутньому переможцем чемпіонату області. Якби не виграв чемпіонат України, то не відібрався б на Європу. Напевно, найбільш значущими були для мене районні змагання, які дали мені змогу відчути смак перемоги та закохати мене у цей вид спорту. Хтось сказав би, що найціннішою є умовна медаль чемпіонату Європи чи світу. Я ж відповім, що найголовнішою є та медаль, яка закохала у цей вид спорту.
— З ким із суперників найбільше запам’яталося протистояння?
— Кожне протистояння пам’ятне по-своєму. Сьогодні спілкуюся з усіма спортсменами з якими в нас були хороші протистояння. Напевно, під час кар’єри так не дружили. Емоційно найбільш спустошила — поразка на Олімпійських іграх. Не реалізував себе там повною мірою, як розраховував. Знову ж таки, напевно, така моя доля. Завжди хочеться того, чого в тебе нема. Найбільш позитивні емоції — напевно, медаль чемпіонату України. Вона змінила моє життя і тоді зі звичайного спортсмена став спортсменом топ рівня.
— Хотіли б, аби ваш син пішов по вашому шляху спортсмена?
— Він вже йде і хочу, аби в нього все виходило. Водночас це — моє бажання. А як в нього вийде — це вже покаже Божа воля та його зусилля. Сам з задоволенням допоможу йому з усім.
— Георгію, у Вас — популярні сторінки в соціальних мережах. В одному лише інстаграмі понад 70 тисяч підписників. Наскільки спортсмену важливо розвивати медійність?
— Вважаю, що це частина спортивного життя. Якщо ти не будеш показувати себе, то навряд чи про тебе дізнаються, твій талант помітять. Порада спортсменам — розвивати соціальні мережі. В самого ж зараз соціальна діяльність переважно. Її активно висвітлюю, але далеко не все потрапляє в мережі. Мені іноді не зручно щось виставляти, але є люди поруч з якими працюю, вони радять ділитися роботою виконаною.
— Про колаборації із брендами… З ким з компаній співпраця була найбільш пам’ятною?
— Було багато крутих колаборацій в період спортивної кар’єри. З тим же Adidas, в якому виступав. Toyota Ukraine. Не можу виокремити якусь одну компанію. Вдячний всім брендам, з якими співпрацював за те, що разом нам вдавалося досягати результатів.
— Ви також були амбасадором клубу «Спортинг» з Лісабону. Розкажіть, як це стало можливим?
— Зі мною зв’язалися вони самі. Можливо, хтось з керівництва був шанувальником дзюдо. Разом з Дар’єю Білодід ми приїздили на їх футбольні матчі в рамках співпраці. В них був також клуб дзюдо «Спортинг». Сьогодні — це розповсюджена практика. В Парижі, наприклад був клуб дзюдо і гравці футбольного ПСЖ відвідували турніри та тренування з дзюдо представників їх клубу.
— У Вас дуже активна соціальна діяльність.
— З перших днів війни, я у Києві й активність є постійною. Окрім спортивного напрямку, я також відповідаю за певну частину міста як депутат Київради. З першого дня війни ми з партнерами допомагаємо всім, хто цього потребує. Це полягає в наданні спортивного обладнання, проводжу майстер-класи. Був у всіх регіонах України під час війни. В травні проводив майстер-класи в Слов’янську, Покровську. В Краматорську за останні десять місяців проводив їх двічі. В Січні був у Чернігові, на початку лютого — в Миколаївській області. В січні був на футбольному матчі. Потрібно робити все, аби люди відчували, що ми продовжуємо жити. Якщо в тебе є вільна година, витрать її на користь громади.
