24 лютого повномасштабна загарбницька війна росії проти України прийшла у кожне місто та село. Вторглась вона і в український спорт – не оминула жодної дисципліни, команди та спортсмена.
Журналістка «Київщини 24/7» поспілкувалась із майстром спорту міжнародного класу дзюдо, чемпіонкою Європи та срібною призеркою світу, засновницею СК «Дзюдока», членкинею НОК Київського обласного відділення та тренеркою з дзюдо в центрі олімпійської підготовки Київської області Олександрою Старковою. Вона розповіла, як зараз розвивається спорт на Київщині, куди довелося тікати в перші дні війни та як привернути увагу світу до ситуації в нашій країні.
Де ви зустріли повномасштабне вторгнення?
В Олімпійському коледжі імені Івана Піддубного (це структурний підрозділ Національного університету фізичного виховання і спорту України) ми опікувалися вихованцями у відділенні дзюдо. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми перебували в Ірпені, а вихованці — у Києві. Перше, що вдалося здійснити, це возз’єднання дітей із родинами, бо вони жили в різних містах.
25 лютого до нашого будинку прилетіла ракета, і ми були змушені тікати. Однак це було дуже складно, адже ми жили саме в тому місці, звідки починався наступ на Київщину. Врешті приїхавши на захід України, ми вийшли на зв’язок із нашими вихованцями, деякі з них також були під обстрілами. Тому вирішили написати до Федерації дзюдо в Ізраїлі тренеру: він організував евакуаційний виїзд наших вихованців до цієї країни, де ми й були біля трьох місяців.
Коли повернулися, наша вихованка посіла третє і перше місця на Чемпіонаті Європи серед кадетів. Вона готувалася в Україні і взяла цю медаль.
Як зараз розвивається дзюдо на Київщині?
Через те, що дзюдо — дуже популярний у світі вид спорту й існує велика конкуренція, у нас немає можливості зупинятися. Адже не буде тих результатів, до яких ми прагнемо. Зараз наших спортсменів почали запрошувати багато країн, аби вони виступали за їхні збірні. Ми дуже хвилювалися за те, аби під час такої війни не втратити талановиту спортивну молодь, з якою ми займалися десятиріччями.
До того ж тепер ми маємо благодійний фонд «Майбутнє дітям», завдяки якому разом із меценатами вдалося організувати виїзд у Грецію. Це був пілотний проєкт, фонд частково допомагав нам і під час виїзду в Ізраїль. А вже повністю вони взяли на себе потужну організацію нашого вивезення в Грецію. Майже все літо ми мали змогу тренуватися, оздоровлюватися, адже деякі діти бачили під час війни жахливі речі й були в дуже поганому психологічному стані. Саме в Грецію ми змогли вивезти не лише Олімпійський коледж, а й понад 100 вихованців, які були під окупацією (Херсон, Донецьк, Луганськ та інші міста).
Також у складі Національної збірної України з дзюдо ми виїхали на Чемпіонат світу з двома вихованками: Анастасія Левченко та Анна Олійник посіли п’яте місце серед кадетів.
Але сталася і дуже прикра ситуація зі спортсменкою Анастасією Чижевською. Вона теж наша вихованка, яка проживає в Гостомелі. За її життя це вже другий випадок, коли потрібно покидати свою домівку. У 2014 році вона мешкала в Луганську, її батьком став учасником АТО, мав інвалідність. Коли вони як переселенці переїхали в Гостомель, вона знову зустріла війну, де батько одразу ж із перших днів пішов у лави ЗСУ.
Анастасію ми готували до Чемпіонату Європи серед юніорів. Її батько загинув під Бахмутом за тиждень до того, як вона мала виїхати. Але вона не зламалася і прийняла рішення далі боротися, адже про це мріяв її батько. Вона навіть пропустила похорони, аби взяти участь у Чемпіонаті Європи. У команді Настя посіла п’яте місце, але в особистому заліку зазнала поразки. Ми розуміли її стан та всіляко її підтримували. Проте через місяць спортсменка здобула бронзу на Чемпіонаті Європи до 23 років серед молоді і виконала норматив майстра спорту міжнародного класу.
Коли ми повернулися з Греції, то вирішили відновити тренування на Київщині. Та це було дуже важко, адже за день наші діти могли по 5–6 разів спускатися в бомбосховище. Коли почалися масштабні ракетні обстріли на інфраструктурні об’єкти, ми були змушені тренуватися без світла. А коли почалася холодна погода, то просто замерзали й навіть закрили заклад, адже було неможливо тренуватися.
Фонд «Майбутнє дітям» організував для вас поїздку на Кіпр. Як проходять тренування там?
Ми всі розуміємо, що спорт не має пауз, адже, якщо діти нормально не тренуються, то вони просто програють у змаганнях. Ця поїздка готувалася давно, але остаточно все вирішилося за 3–4 дні до виїзду. Новорічну ніч ми провели в дорозі з нашою спортивною родиною. Ми були щасливі, що їдемо в безпечний Кіпр, адже в Україні, коли діти тренуються, вони постійно перебувають у стресі. Постійні обстріли не дають сконцентруватися на спорті, тому присутній постійний страх.
На Кіпрі дітям видали вітаміни, з ними також працює психолог. Коли ми перший раз зустрілися, то психологи побачили, що реально потрібна терапія, адже діти в підлітковому віці дуже стривожені через події в нашій країні.
Яка ваша основна місія в Національному олімпійському комітеті саме в Київській області?
Наша місія — зберегти наш олімпійський резерв країни, тому що багато родин повиїжджало за кордон і вже можуть не повернутися. Ми як тренери не зупинялися і не показали дітям наші слабкі сторони: ні на крок не зупинялися та проводили нашу тренувальну діяльність. У нас в Ірпені, Бучі та Гостомелі є дитячі клуби з дзюдо, й, коли починаються повітряні тривоги, ми відводимо дітей у бомбосховища й уже там продовжуємо проводити тренування. Через це їхній психологічний стан покращується.
Чи багато дітей долучилися до дзюдо протягом повномасштабної війни?
Важко сказати, адже ті регіони, які були під окупацією, а потім звільнені ЗСУ, суттєво постраждали. Як, наприклад, Ірпінь, де була зруйнована спортивна інфраструктура, там теж поки складно із цим. Але ми відновлюємо тренувальний процес в інших місцях. Багато родин, звичайно, повиїжджали, але багато й повертаються, тому діти навіть більше вмотивовані, ніж дорослі. Також ми робимо різні майстер-класи й семінари для дітей, щоб вони розуміли, для чого спорт і як це круто. Хочу сказати, що зараз ми всі об’єдналися, як ніколи, і ця потужна взаємодія наших спортивних структур дає суттєву підтримку.
Ви ще берете участь у змаганнях чи лише тренуєте?
Я зупинила свою діяльність як спортсменка, оскільки мала три операції. Але разом із чоловіком ми займаємося тренувальною діяльністю 24/7.
Восени ви опублікували світлини, де тренуєтеся в зруйнованій ірпінській будівлі, аби привернути уваги громадськості до війни в Україні. Розкажіть, будь ласка, про цей проєкт.
За кордоном усі нам співчувають, але насправді ніхто не розуміє, що ми переживаємо. В Ірпені в залі, яку зруйнували російські окупанти, зростало понад 200 дітей. Я не плакала навіть тоді, коли потрапила ракета в мій будинок, але, коли я зайшла до зали, де в мене зростали діти, то не змогла стримати сліз. Такі ініціативи дуже потрібно робити.
Фотограф Микола Синельников запустив проєкт «Stop war» на спортивному фронті. Він почав звітувати через фотографії, що відбувається в Україні в площині спорту. Я з радістю долучилася до проєкту: на цих світлинах я тренуюся з Анастасією Чижевською, про яку розповідала раніше. Вважаю, це важливо і має бачити весь світ. На фото наша зала, де зростали талановиті діти Бучанського району. Це була основна філія для тренування.
Які нові проєкти плануються в майбутньому для розвитку спорту на Київщині?
Ми плануємо разом із фондом «Майбутнє дітям», Національним олімпійським комітетом, Міністерством молоді та спорту і Федерацією дзюдо в Україні й надалі поширювати нові проєкти. Тому в планах здійснити цю комунікацію і покращувати її в роботі.
Хочу додати, що наші діти разом із Посольством України в Греції святкували День незалежності України. А вже в Кіпрі ми відзначали День соборності разом із послом України. Хочемо, щоби наші діти були справжніми патріотами, любили Батьківщину й усе це лише зміцнювалося.
