По завершенню чемпіонату Європи серед кадетів в португальському Одівелаші, де збірна України завоювала три нагороди,з пресслужба ФДУ поспілкувалася з чемпіоном та призерами змагань аби дізнатися їх враження від виступу:
- Нікіта Юданов, чемпіон Європи серед кадетів:
«Одразу після фіналу я довгий час не міг зрозуміти, що сталося. Але потім усвідомлення того, що я став чемпіоном Європи, було дуже приємним.
На самі змагання я був рішуче налаштований, але, звичайно, хвилювання давалося взнаки. В цілому я був впевнений у своїх силах і показав той результат, на який був готовий.
Хочу присвятити цю медаль нашій Україні, яка бореться за свою свободу, а також своїм батькам, завдяки яким у мене все вийшло, і які мене завжди підтримують».
- Станіслав Сагір, срібний призер чемпіонату Європи U18:
«Я довго готувався до цих змагань, і був впевнений, що вдасться завоювати нагороду. Звичайно, після поразки у фіналі я дещо засмутився, але все одно мене переповнювали емоції. В цілому я оцінюю свою боротьбу добре, але є певні моменти, над якими потрібно попрацювати.
Коли в Україні почалася війна, у мене був переломний момент, адже довгий час я знаходився під окупацією, і чекав вказівки від свого тренера щодо подальших дій. Нам вдалося виїхати спочатку в Ужгород, а потім в Угорщину, де ми тренувалися близько 1,5 роки. І ось нарешті мені вдалося показати такий гарний результат.
Все що наразі відбувається в Україні, в рідному Бахмуті – дуже сильно емоційно давить на мене, але під час змагань стараюсь абстрагуватися, і думати лише про поєдинки. В першу чергу хотів би присвятити цю нагороду своїм батькам та тренерам, які вірили і підтримували мене в тяжку хвилину».
- Анна Олійник-Корнійко, бронзова призерка чемпіонату Європи U18:
«Через попередні вдалі виступи на змаганнях цього сезону, відчувала відповідальність за свій виступ на чемпіонаті Європи, так як це один з трьох основних кадетських стартів цього року. Свій виступ я оцінюю на 4 з 5, так як метою, звичайно, було золото.
Після поразки у чвертьфіналі було складно зібратися і усвідомити, що тепер боротьба йде лише за бронзу. Проте завершити виступ без медалі я не могла ніяк. Усвідомлення цього і стало поштовхом та відкрило друге дихання для мене. Також підтримка команди, тренерів та рідних допомогла налаштуватися на медальну сутичку.
Цю медаль я присвячую ЗСУ, завдяки яким я маю можливість тренуватися і готуватися до нових стартів, а також моїм тренерам, без допомоги яких я би не піднялася на п’єдестал пошани».
