Україна була представлена 5-ма дзюдоїстами на Олімпійських іграх у Парижі. Четверо із них, а саме Дар’я Білодід (57 кг), Єлизавета Литвиненко (78 кг), Дільшот Халматов (60 кг) та Богдан Ядов (66 кг) не зуміли виграти нагороди. Христина Гоман (78 кг) випробує свою вдачу завтра, 2 серпня.
Після поразки Литвиненко наш кореспондент Олександр Гливинський поспілкувався із головним тренером збірної України з дзюдо Віталієм Дубровою про виступи підопічних.
— Пане Віталій, так само як і Дар’я Білодід ось і Ліза Литвиненко, два таких поєдинки через три попередження, чи є в цьому якась закономірність?
— Не потрібно порівнювати Дашу і Лізу, трохи різні ситуації, якщо Білодід дуже рідко програє через зауваження, тут вона боролася з японкою, на мій погляд, третє шидо було, можливо, трохи швидко, то в Лізи обидві схватки і все по справі. Суперниці вивчили її стиль боротьби, що вона більше бореться другим номером, у неї більш контратакуюча боротьба, і вони не намагалися провести кидок, а більше імітували активність напіватаками, щоб судді карали за пасивність Лізу. І, в принципі, китаянці та італійці вдалося це, вони перемогли за зауваженнями.
— Для Литвиненко це перша Олімпіада, це напруга, тиск, складно тримати самовладання?
— Звісно. Потрібно не забувати, що Лізі лише 20 років, бо дві суперниці вже були на Олімпіаді в Токіо. Але, я думаю, трохи не вистачило тиску, напору, більш атакуючої боротьби, потрібно було вже по ходу зустрічі перебудовуватися бачачи, що судді карають шидом, але, в останній сутичці вона, можливо, функціонально підсіла. Потрібно зробити ще детальний аналіз, а не одразу, по гарячому.
— Ще завтра у нас є одна дзюдоїстка, попри те, що хлопцям не вдалося далеко пройти, приблизно попередні висновки можна робити. Чи це означає, що мало приводів для оптимізму, чи як би ви загалом оцінили виступ?
— Насправді, я думаю, що виступ невдалий. Це Олімпіада, тут шанується 1,2,3 місце, якщо інші місця — ти програв. Нагороди немає, то, звісно, виступ невдалий. Всі наші спортсмени, я не враховую Христину Гомен, яка отримала ліцензію в останній момент по перерозподілу квот, то всі четверо — Халматов, Ядов, Литвиненко і Білодід — вигравали медалі на ЧС, ЧЄ, думаю, їм по силах було, але сталося, як сталося. Потрібно, мабуть, розбирати підготовку кожного спортсмена окремо. Думаю, хтось міг здобути нагороду, але, на жаль, залишаємося тут без медалей.
— Знову ж таки, можна говорити про те, що високий рівень на будь-якому турнірі. Загалом, на цій Олімпіаді багато драми, ми близько біля медалей, але не вдається, знаходите якусь закономірність, чому так?
— По-перше, це Олімпіада. Всі, хто сюди їхав, розумів, що це не те, що високий рівень, а надвисокий. Бо це Олімпіада, її проводять раз у чотири роки. Це ті змагання, де підсумок роботи, скажімо, всього спорту у країні протягом цих років. На мій погляд, те, що зіграло роль не лише в дзюдо, це ситуація в Україні, що у нас відбувається. Не всі мають можливість повноцінно тренуватися, перебуваючи вдома — всі ці тривоги, відключення світла, це не йшло на користь підготовці. До того ж, перебуваючи за кордоном, спортсмени, тренери, хвилюються за своїх рідних, близьких. Це психологічний момент, який, я думаю, виснажує всіх спортсменів та тренерів. Також впливає та ситуація, що ми не маємо змоги літати, у нас багато часу витрачається на переїзди. Якщо раніше ми сіли на літак і через дві години у Франції, то зараз ми добираємося добу або й більше. Це також трохи руйнує тренувальний процес, вибудувану систему підготовки. Це стосується всіх видів спорту.
Стосовно дзюдо, я не думаю, що потрібно опускати руки чи посипати голову попелом, все ж таки, для всіх, окрім Даші, це була дебютна Олімпіада, у нас дуже хороша молодь, є потенціал, є з ким працювати, є хороший матеріал та талановиті тренери, враховуючи роботу федерації, яку вона зробила, думаю, що та база, яку закладено, через 4 роки вистрелить у Лос-Анджелесі.
— Стосовно Даші, це її рішення, як думаєте, на наступну Олімпіаду вона ще буде торувати шлях до своєї олімпійської мрії?
— Зараз про це важко говорити, це стосується лише Даші. У кожного спортсмена після Олімпіади десь місяць-два — це дуже складний час, адже потрібно ухвалювати рішення: чи ти йдеш ще на 4 роки цієї шаленої, важкої праці, відмовляти собі у принадах звичайного життя людини або ти шукаєш себе поза спортом, що також нелегко, тим паче, враховуючи ту ситуацію, яка у нас у країні. Тому, кожен спортсмен сам буде ухвалювати рішення, побачимо.
Даші лише 24, вона може залишитися, не все втрачено у спорті. Її потенціал дозволяє залишатися, боротися, тут немає проблем. Наприклад, за бронзу у її категорії боролася бразилійка Сільва, якій 32 роки, яка ще боролася на Олімпіаді у Лондоні у 2012-му. Тут все індивідуально і кожен сам буде ухвалювати рішення.
— Власне, вже пройшло кілька днів, причина її поразки суто психологічна, в голові чи як? Зрозуміло, що на це впливала сума факторів: вона змінила категорію, у неї була травма, вона не виступала на ЧС, відповідно не була сіяною, все ж, це сума факторів чи ви б виділили якусь причину? І, будьмо відвертими, чи був шанс на медаль?
— Шанс був однозначно. Два фактори, перший — вона не була сіяною, бо пропустила деякі змагання і не набрала рейтинг, другий — найголовніший, на мій погляд, через травму вона не могла провести повноцінний збір загальнофізичної підготовки, підняти свої функціональні якості на той рівень, який був необхідний для Олімпіади. Тут ми побачили, що вона не була у своїх найкращих кондиціях, трохи підсіла. Це два основні фактори. Дуже важливо бути у вісімці сіяних, бо ти уникаєш до чвертьфіналу сутичок із найсильнішими. Можливо, не вистачило ще одного збору, спарингів, але вона їх пропускала через травму. Тільки так я це бачу.
— Знову ж таки, можна говорити про те, що високий рівень на будь-якому турнірі. Загалом, на цій Олімпіаді багато драми, ми близько біля медалей, але не вдається, знаходите якусь закономірність, чому так?
— По-перше, це Олімпіада. Всі, хто сюди їхав, розумів, що це не те, що високий рівень, а надвисокий. Бо це Олімпіада, її проводять раз у чотири роки. Це ті змагання, де підсумок роботи, скажімо, всього спорту у країні протягом цих років. На мій погляд, те, що зіграло роль не лише в дзюдо, це ситуація в Україні, що у нас відбувається. Не всі мають можливість повноцінно тренуватися, перебуваючи вдома — всі ці тривоги, відключення світла, це не йшло на користь підготовці. До того ж, перебуваючи за кордоном, спортсмени, тренери, хвилюються за своїх рідних, близьких. Це психологічний момент, який, я думаю, виснажує всіх спортсменів та тренерів. Також впливає та ситуація, що ми не маємо змоги літати, у нас багато часу витрачається на переїзди. Якщо раніше ми сіли на літак і через дві години у Франції, то зараз ми добираємося добу або й більше. Це також трохи руйнує тренувальний процес, вибудувану систему підготовки. Це стосується всіх видів спорту.
Стосовно дзюдо, я не думаю, що потрібно опускати руки чи посипати голову попелом, все ж таки, для всіх, окрім Даші, це була дебютна Олімпіада, у нас дуже хороша молодь, є потенціал, є з ким працювати, є хороший матеріал та талановиті тренери, враховуючи роботу федерації, яку вона зробила, думаю, що та база, яку закладено, через 4 роки вистрелить у Лос-Анджелесі.
— Стосовно Даші, це її рішення, як думаєте, на наступну Олімпіаду вона ще буде торувати шлях до своєї олімпійської мрії?
— Зараз про це важко говорити, це стосується лише Даші. У кожного спортсмена після Олімпіади десь місяць-два — це дуже складний час, адже потрібно ухвалювати рішення: чи ти йдеш ще на 4 роки цієї шаленої, важкої праці, відмовляти собі у принадах звичайного життя людини або ти шукаєш себе поза спортом, що також нелегко, тим паче, враховуючи ту ситуацію, яка у нас у країні. Тому, кожен спортсмен сам буде ухвалювати рішення, побачимо.
Даші лише 24, вона може залишитися, не все втрачено у спорті. Її потенціал дозволяє залишатися, боротися, тут немає проблем. Наприклад, за бронзу у її категорії боролася бразилійка Сільва, якій 32 роки, яка ще боролася на Олімпіаді у Лондоні у 2012-му. Тут все індивідуально і кожен сам буде ухвалювати рішення.
— Власне, вже пройшло кілька днів, причина її поразки суто психологічна, в голові чи як? Зрозуміло, що на це впливала сума факторів: вона змінила категорію, у неї була травма, вона не виступала на ЧС, відповідно не була сіяною, все ж, це сума факторів чи ви б виділили якусь причину? І, будьмо відвертими, чи був шанс на медаль?
— Шанс був однозначно. Два фактори, перший — вона не була сіяною, бо пропустила деякі змагання і не набрала рейтинг, другий — найголовніший, на мій погляд, через травму вона не могла провести повноцінний збір загальнофізичної підготовки, підняти свої функціональні якості на той рівень, який був необхідний для Олімпіади. Тут ми побачили, що вона не була у своїх найкращих кондиціях, трохи підсіла. Це два основні фактори. Дуже важливо бути у вісімці сіяних, бо ти уникаєш до чвертьфіналу сутичок із найсильнішими. Можливо, не вистачило ще одного збору, спарингів, але вона їх пропускала через травму. Тільки так я це бачу.
— Христина завтра виступає, які у вас є очікування?
— Це дзюдо, завжди є шанс на перемогу, на чудо. Але потрібно бути відвертим, вона не вела ніякої підготовки до Олімпіади, ліцензію отримала за перерозподілом квот лише за два тижні до початку ОІ. Звісно, я впевнений, що вона віддасть всі сили у боротьбі, буде намагатися перемогти. Кожного дня ми бачимо на турнірі сюрпризи від дзюдоїстів, якісь несподіванки, можливо, їй вдасться. Проте потрібно бути реалістами, все ж таки, Олімпіада — це не ті змагання, до яких готуються 2-3 тижні.
— Як відчуваєте атмосферу паризьких Ігор? Ви змагаєтеся у самому центрі, в серці Парижу, як ви це відчуваєте, перебування серед історичних об’єктів спадщини ЮНЕСКО?
— Зал у нас практично біля Ейфелевої вежі, дуже гарний вид, але, все ж таки, спортсмени та тренери сконцентровані на змаганнях. Парижем нас не здивуєш, бо у нас щороку тут турнір, ми вже все тут бачили. Сама організація, як і на всіх змаганнях, досить пристойна. І автобуси-шатли їздять, селище олімпійське працює, все сконцентровано на змаганнях. Звісно, того свята, яке відчувають вболівальники біля телевізорів, у нас немає. Ми кожного дня працюємо: тренування, зважування, контроль кімоно, змагання. Ми навіть не були на інших видах спорту. Сьогодні лише трохи заглянули на пляжний волейбол, а так сконцентровані лише на своїй роботі. Скажемо так, робочі будні, але з присмаком Парижу.
Олександр Гливинський для Чемпіона
— Христина завтра виступає, які у вас є очікування?
— Це дзюдо, завжди є шанс на перемогу, на чудо. Але потрібно бути відвертим, вона не вела ніякої підготовки до Олімпіади, ліцензію отримала за перерозподілом квот лише за два тижні до початку ОІ. Звісно, я впевнений, що вона віддасть всі сили у боротьбі, буде намагатися перемогти. Кожного дня ми бачимо на турнірі сюрпризи від дзюдоїстів, якісь несподіванки, можливо, їй вдасться. Проте потрібно бути реалістами, все ж таки, Олімпіада — це не ті змагання, до яких готуються 2-3 тижні.
— Як відчуваєте атмосферу паризьких Ігор? Ви змагаєтеся у самому центрі, в серці Парижу, як ви це відчуваєте, перебування серед історичних об’єктів спадщини ЮНЕСКО?
— Зал у нас практично біля Ейфелевої вежі, дуже гарний вид, але, все ж таки, спортсмени та тренери сконцентровані на змаганнях. Парижем нас не здивуєш, бо у нас щороку тут турнір, ми вже все тут бачили. Сама організація, як і на всіх змаганнях, досить пристойна. І автобуси-шатли їздять, селище олімпійське працює, все сконцентровано на змаганнях. Звісно, того свята, яке відчувають вболівальники біля телевізорів, у нас немає. Ми кожного дня працюємо: тренування, зважування, контроль кімоно, змагання. Ми навіть не були на інших видах спорту. Сьогодні лише трохи заглянули на пляжний волейбол, а так сконцентровані лише на своїй роботі. Скажемо так, робочі будні, але з присмаком Парижу.
